ялиця
ЯЛИ́ЦЯ, і, ж.
1. Високе вічнозелене дерево родини соснових з густою пірамідальною кроною, м'якою плескатою хвоєю і великими шишками; смерека.
Петро увидів себе [уві сні] біля орлиного гнізда на вершечку височезної, аж до самих хмар, стрункої ялиці (Д. Бедзик);
Він стояв обличчям до сонця, розсунувши обома руками сріблясте галуззя молодих ялиць (І. Муратов);
Засніжені Татри... Ялиці, Смереки та буки ставні (М. Рильський);
* У порівн. Поскакав зайчик вперед, а Тимофій почвалав за ним. Вийшли з лісу, йдуть полями. При дорозі здибують чоловіка, височенного, як стара ялиця (з казки);
В українській літературі ялицю часто називають смерекою (з наук. літ.);
// збірн. Будівельний матеріал або дрова з цього дерева.
2. збірн. Ялицевий ліс, гай.
Словник української мови (СУМ-20)