ялиця

ЯЛИ́ЦЯ, і, ж.

1. (Abies M i 11.). Високе вічнозелене дерево родини соснових з густою пірамідальною кроною, м’якою плескатою хвоєю і великими шишками.

Петро увидів себе [уві сні] біля орлиного гнізда на вершечку височезної, аж до самих хмар, стрункої ялиці (Д. Бедзик, Украдені гори, 1969, 103);

Він стояв обличчям до сонця, розсунувши обома руками сріблясте галуззя молодих ялиць (Мур., Бук. повість, 1959, 26);

Засніжені Татри… Ялиці, Смереки та буки ставні (Рильський, III, 1961, 114);

*У порівн. Поскакав зайчик вперед, а Тимофій почвалав за ним. Вийшли з лісу, йдуть полями. При дорозі здибують чоловіка, височенного, як стара ялиця (Казки Буковини.., 1968, 96);

// збірн. Будівельний матеріал або дрова з цього дерева.

2. збірн. Ялицевий ліс, гай.

Значення в інших словниках

1. ялиця — Ялина [IV] — ялинка [I]  Словник з творів Івана Франка
2. ялиця — ЯЛИ́ЦЯ, і, ж. 1. Високе вічнозелене дерево родини соснових з густою пірамідальною кроною, м'якою плескатою хвоєю і великими шишками; смерека. Петро увидів себе [уві сні] біля орлиного гнізда на вершечку височезної, аж до самих хмар, стрункої ялиці (Д.  Словник української мови у 20 томах
3. ялиця — яли́ця іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
4. ялиця — -і, ж. 1》 Високе вічнозелене дерево родини соснових з густою пірамідальною кроною, м'якою плескатою хвоєю та великими шишками. || збірн. Будівельний матеріал або дрова з цього дерева. 2》 збірн. Ялицевий ліс, гай.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. ялиця — Яли́ця, -ці, -цею; яли́ці, яли́ць  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. ялиця — Ялиця, -ці ж. = ялина 1. Гол. III. 431. Ялиця стогне й шелестить. Млак. 107. ум. яличка.  Словник української мови Грінченка