іменник
ІМЕННИ́К¹, а́, ч.
У ювелірній справі спеціальний знак, тавро (у 1 знач.), що засвідчує виготовлювача ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів.
Відбиток іменника на виробах із дорогоцінних металів має бути рельєфним та чітким, із відтворенням форми іменника та всіх інформаційних знаків (з наук. літ.);
Виготовлювач виробів повинен забезпечувати надійні умови зберігання іменників та їхню захищеність від несанкціонованого використання (з наук.-попул. літ.).
ІМЕННИ́К², а́, ч., лінгв.
Сукупність особових імен людей у даній мові; антропонімікон.
Національний іменник має широкий набір скорочених та розмовних варіантів особових імен, наприклад: Петрик і Петрусь, Михайлик і Мишко, Марійка і Марічка та ін. (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)