1. Словник української мови у 20 томах

іменник

ІМЕННИ́К¹, а́, ч.

У ювелірній справі спеціальний знак, тавро (у 1 знач.), що засвідчує виготовлювача ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів.

Відбиток іменника на виробах із дорогоцінних металів має бути рельєфним та чітким, із відтворенням форми іменника та всіх інформаційних знаків (з наук. літ.);

Виготовлювач виробів повинен забезпечувати надійні умови зберігання іменників та їхню захищеність від несанкціонованого використання (з наук.-попул. літ.).

ІМЕННИ́К², а́, ч., лінгв.

Сукупність особових імен людей у даній мові; антропонімікон.

Національний іменник має широкий набір скорочених та розмовних варіантів особових імен, наприклад: Петрик і Петрусь, Михайлик і Мишко, Марійка і Марічка та ін. (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. іменник — Спеціальний знак, що засвідчує виготовлювача ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів. Суб'єкти підприємницької діяльності, які виготовляють ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів, зобов'язані мати І. Словник термінів законодавства України
  2. іменник — [імен:иек] -ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  3. іменник — Клеймо — stamp — Marke, Stempelung — спеціальний знак, що засвідчує виготовлювача ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів. Гірничий енциклопедичний словник
  4. іменник — іме́нник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  5. іменник — I -а, ч. Відмінювана частина мови, що позначає предмет, дію, явище, ознаку тощо, напр.: стіл, читання, вітер, білість і т. ін. II -а, ч. Спеціальний знак, що засвідчує виготовлювача ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. іменник — Частина мови, яка об'єднує усі слова з предметним значенням, що мають категорії роду, числа та відмінка і виступають у реченні гол. чином в ролі підмета або додатка (чи ін. член речення). Універсальний словник-енциклопедія
  7. іменник — Іме́нник, -ка; -нники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. іменник — ІМЕ́ННИК, а, ч. Відмінювана частина мови, що позначає предмет, дію, явище, ознаку тощо, напр.: стіл, читання, вітер, білість і т. ін. Літературна стійкість твору не зміниться од того, чи буде в іменниках на кінці я або є (Коцюб. Словник української мови в 11 томах