іменник

Значення в інших словниках

1. іменник — Спеціальний знак, що засвідчує виготовлювача ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів. Суб'єкти підприємницької діяльності, які виготовляють ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів, зобов'язані мати І. Словник термінів законодавства України
2. іменник — Клеймо — stamp — Marke, Stempelung — спеціальний знак, що засвідчує виготовлювача ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів. Гірничий енциклопедичний словник
3. іменник — ІМЕННИ́К¹, а́, ч. У ювелірній справі спеціальний знак, тавро (у 1 знач.), що засвідчує виготовлювача ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів. Словник української мови у 20 томах
4. іменник — іме́нник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
5. іменник — I -а, ч. Відмінювана частина мови, що позначає предмет, дію, явище, ознаку тощо, напр.: стіл, читання, вітер, білість і т. ін. II -а, ч. Спеціальний знак, що засвідчує виготовлювача ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів. Великий тлумачний словник сучасної мови
6. іменник — Частина мови, яка об'єднує усі слова з предметним значенням, що мають категорії роду, числа та відмінка і виступають у реченні гол. чином в ролі підмета або додатка (чи ін. член речення). Універсальний словник-енциклопедія
7. іменник — Іме́нник, -ка; -нники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. іменник — ІМЕ́ННИК, а, ч. Відмінювана частина мови, що позначає предмет, дію, явище, ознаку тощо, напр.: стіл, читання, вітер, білість і т. ін. Літературна стійкість твору не зміниться од того, чи буде в іменниках на кінці я або є (Коцюб. Словник української мови в 11 томах