зочити —
ЗО́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., рідко. Те саме, що поба́чити. — Скоро лиш його я зочив, То й до нього я прискочив (Фр., XII, 1953, 55); — А це що? гармата? — скрикнув жвавий Константин, зочивши.. заржавілу гармату (Крим., А. Лаговський, І — II, 1905, 109).
Словник української мови в 11 томах
зочити —
Зочити, -чу, -чиш гл. Увидѣть. На що ж і очі в лобі, коли не зочити кого треба. МВ. (О. 1862. III. 56, 35).
Словник української мови Грінченка