бродити —
(бути в стані бродіння) шумувати, (ставати непридатним) зіпсуватися, зшипітися, спец, ферментувати.
Словник синонімів Полюги
бродити —
броди́ти 1 дієслово недоконаного виду блукати броди́ти 2 дієслово недоконаного виду бути в стані бродіння
Орфографічний словник української мови
бродити —
I броджу, бродиш, недок. 1》 Повільно ходити без певної мети й напрямку; блукати. || Поволі ходити мілкою водою, болотом. 2》 перен. Повільно рухатися, пересуватися. II бродить, недок. Бути в стані, в процесі бродіння.
Великий тлумачний словник сучасної мови
бродити —
БРОДИ́ТИ¹, броджу́, бро́диш; наказ. сп. броди́; недок. 1. Повільно ходити без певної мети й напрямку; блукати. Еней теж по лісу бродив... (І. Котляревський); Хоробро в снігу бродили [половці], Але швидко заблудили (І.
Словник української мови у 20 томах
бродити —
див. блудити; тинятися; ходити
Словник синонімів Вусика
бродити —
хміль бро́дить у голові́ чиїй, кого. Хто-небудь п’яний, сп’янів. З аркадянами веселився (Евандр), Над варенухою трудився, І хміль в їх головах бродив (І. Котляревський).
Фразеологічний словник української мови
бродити —
БЛУКА́ТИ (ходити або їздити без певної мети чи напрямку або в пошуках кого-, чого-небудь); БРОДИ́ТИ розм., ТИНЯ́ТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИ розм. рідше (повільно ходити без мети й напрямку).
Словник синонімів української мови
бродити —
БРОДИ́ТИ¹, броджу́, бро́диш, недок. 1. Повільно ходити без певної мети й напрямку; блукати. Еней теж по лісу бродив… (Котл., І, 1952, 211); Хоробро в снігу бродили [половці], Але швидко заблудили (Фр.
Словник української мови в 11 томах
бродити —
Бродити, -джу, -диш гл. 1) Бродить. Смутен, смутен наш отаман по табору бродить. Чуб. V. 1052. Да й зірочка по хмарочці як бродить, дак бродить. Чуб. ІІІ. 179. 2) Идти въ водѣ. Бродила по річці. Мил. 21. Оттак я вигадав: не бродячи, качку піймав. Ном.
Словник української мови Грінченка