бродити
БРОДИ́ТИ¹, броджу́, бро́диш, недок.
1. Повільно ходити без певної мети й напрямку; блукати.
Еней теж по лісу бродив… (Котл., І, 1952, 211);
Хоробро в снігу бродили [половці], Але швидко заблудили (Фр., XIII, 1954, 375);
По долині бродили коні на паші (Коцюб., І, 1955, 240);
*Образно. Де ти бродиш, моя доле? Не докличусь я тебе! (Пісні та романси.., II, 1956, 13);
// Поволі ходити по мілкій воді, болоту.
Над берегом річки вона роззувалась, бродила по мілкій воді (Коцюб., II, 1955, 214);
Серед блискучої водяної гладіні бродить, розгулюючи на мілкому, всяка озерна дрібнота: тонконогі куличата, бекаси (Гончар, Маша.., 1959, 38).
2. перен. Повільно рухатися, пересуватися.
Бродить сірий і густий туман, Де Дніпро вливається у море (Дмит., Вірші.., 1949, 22);
*Образно. Бродить осінь в садах пурпурових, дзвонить жовтим намистом беріз (Сос., Поезії, 1950, 152).
БРОДИ́ТИ², бро́дить, недок. Бути в стані, в процесі бродіння.
В суліях бродили пахучі меди (Нех., Повість.., 1952, 9);
*Образно. Всередині в нього росло щось, як тісто у діжці, бродило, немов опара (Коцюб., II, 1955, 204).
Словник української мови (СУМ-11)