Словник синонімів Караванського

бродити

(без мети) тинятися, БЛУКАТИ, ф. шастати, швендяти; (- тісто) ферментувати, (- вино) грати, шумувати; п! БРЕСТИ.

Практичний словник синонімів української мови

Значення в інших словниках

  1. бродити — (бути в стані бродіння) шумувати, (ставати непридатним) зіпсуватися, зшипітися, спец, ферментувати.  Словник синонімів Полюги
  2. бродити — броди́ти 1 дієслово недоконаного виду блукати броди́ти 2 дієслово недоконаного виду бути в стані бродіння  Орфографічний словник української мови
  3. бродити — [бродитие] -роуджу, -одиеш; нак. -ди, -роуд'іт'  Орфоепічний словник української мови
  4. бродити — I броджу, бродиш, недок. 1》 Повільно ходити без певної мети й напрямку; блукати. || Поволі ходити мілкою водою, болотом. 2》 перен. Повільно рухатися, пересуватися. II бродить, недок. Бути в стані, в процесі бродіння.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. бродити — 1. (пиво) див. ферментувати 2. блукати, заблукати, поблукати, проблукати, брендати, забрендати, побрендати, пробрендати, вештатися, звештатися, повештатися, провештатися, волочитися, зволочитися, поволочитися, приволочитися, проволочитися, мандрувати...  Словник чужослів Павло Штепа
  6. бродити — БРОДИ́ТИ¹, броджу́, бро́диш; наказ. сп. броди́; недок. 1. Повільно ходити без певної мети й напрямку; блукати. Еней теж по лісу бродив... (І. Котляревський); Хоробро в снігу бродили [половці], Але швидко заблудили (І.  Словник української мови у 20 томах
  7. бродити — див. блудити; тинятися; ходити  Словник синонімів Вусика
  8. бродити — хміль бро́дить у голові́ чиїй, кого. Хто-небудь п’яний, сп’янів. З аркадянами веселився (Евандр), Над варенухою трудився, І хміль в їх головах бродив (І. Котляревський).  Фразеологічний словник української мови
  9. бродити — БЛУКА́ТИ (ходити або їздити без певної мети чи напрямку або в пошуках кого-, чого-небудь); БРОДИ́ТИ розм., ТИНЯ́ТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИ розм. рідше (повільно ходити без мети й напрямку).  Словник синонімів української мови
  10. бродити — БРОДИ́ТИ¹, броджу́, бро́диш, недок. 1. Повільно ходити без певної мети й напрямку; блукати. Еней теж по лісу бродив… (Котл., І, 1952, 211); Хоробро в снігу бродили [половці], Але швидко заблудили (Фр.  Словник української мови в 11 томах
  11. бродити — Бродити, -джу, -диш гл. 1) Бродить. Смутен, смутен наш отаман по табору бродить. Чуб. V. 1052. Да й зірочка по хмарочці як бродить, дак бродить. Чуб. ІІІ. 179. 2) Идти въ водѣ. Бродила по річці. Мил. 21. Оттак я вигадав: не бродячи, качку піймав. Ном.  Словник української мови Грінченка