бродити

БРОДИ́ТИ¹, броджу́, бро́диш; наказ. сп. броди́; недок.

1. Повільно ходити без певної мети й напрямку; блукати.

Еней теж по лісу бродив... (І. Котляревський);

Хоробро в снігу бродили [половці], Але швидко заблудили (І. Франко);

По долині бродили коні на паші (М. Коцюбинський);

Я знаю – ми будем іще не раз бродити з тобою, слухати ліс притихлий... (В. Стус);

* Образно. Де ти бродиш, моя доле? Не докличусь я тебе! (з народної пісні);

// Поволі ходити по мілкій воді, болоту.

Над берегом річки вона роззувалась, бродила по мілкій воді (М. Коцюбинський);

Серед блискучої водяної гладіні бродить, розгулюючи на мілкому, всяка озерна дрібнота: тонконогі куличата, бекаси (О. Гончар).

2. перен. Повільно рухатися, пересуватися.

Бродить сірий і густий туман, Де Дніпро вливається у море (Л. Дмитерко);

Бродить осінь в садах пурпурових, дзвонить жовтим намистом беріз (В. Сосюра).

БРОДИ́ТИ², бро́дить, недок.

Бути в стані, в процесі бродіння.

В суліях бродили пахучі меди (І. Нехода);

Розведені у теплій воді і проціджені дріжджі змішують з відваром яблук і залишають бродити на 12–14 годин (з наук.-попул. літ.);

* Образно. Всередині в нього росло щось, як тісто у діжці, бродило, немов опара (М. Коцюбинський);

Невідстояні думки Сідалковського бродять у голові, як молоде вино (О. Чорногуз).

Значення в інших словниках

1. бродити — (бути в стані бродіння) шумувати, (ставати непридатним) зіпсуватися, зшипітися, спец, ферментувати.  Словник синонімів Полюги
2. бродити — броди́ти 1 дієслово недоконаного виду блукати броди́ти 2 дієслово недоконаного виду бути в стані бродіння  Орфографічний словник української мови
3. бродити — (без мети) тинятися, БЛУКАТИ, ф. шастати, швендяти; (- тісто) ферментувати, (- вино) грати, шумувати; п! БРЕСТИ.  Словник синонімів Караванського
4. бродити — [бродитие] -роуджу, -одиеш; нак. -ди, -роуд'іт'  Орфоепічний словник української мови
5. бродити — I броджу, бродиш, недок. 1》 Повільно ходити без певної мети й напрямку; блукати. || Поволі ходити мілкою водою, болотом. 2》 перен. Повільно рухатися, пересуватися. II бродить, недок. Бути в стані, в процесі бродіння.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. бродити — 1. (пиво) див. ферментувати 2. блукати, заблукати, поблукати, проблукати, брендати, забрендати, побрендати, пробрендати, вештатися, звештатися, повештатися, провештатися, волочитися, зволочитися, поволочитися, приволочитися, проволочитися, мандрувати...  Словник чужослів Павло Штепа
7. бродити — див. блудити; тинятися; ходити  Словник синонімів Вусика
8. бродити — хміль бро́дить у голові́ чиїй, кого. Хто-небудь п’яний, сп’янів. З аркадянами веселився (Евандр), Над варенухою трудився, І хміль в їх головах бродив (І. Котляревський).  Фразеологічний словник української мови
9. бродити — БЛУКА́ТИ (ходити або їздити без певної мети чи напрямку або в пошуках кого-, чого-небудь); БРОДИ́ТИ розм., ТИНЯ́ТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИ розм. рідше (повільно ходити без мети й напрямку).  Словник синонімів української мови
10. бродити — БРОДИ́ТИ¹, броджу́, бро́диш, недок. 1. Повільно ходити без певної мети й напрямку; блукати. Еней теж по лісу бродив… (Котл., І, 1952, 211); Хоробро в снігу бродили [половці], Але швидко заблудили (Фр.  Словник української мови в 11 томах
11. бродити — Бродити, -джу, -диш гл. 1) Бродить. Смутен, смутен наш отаман по табору бродить. Чуб. V. 1052. Да й зірочка по хмарочці як бродить, дак бродить. Чуб. ІІІ. 179. 2) Идти въ водѣ. Бродила по річці. Мил. 21. Оттак я вигадав: не бродячи, качку піймав. Ном.  Словник української мови Грінченка