вершник —
ве́ршник іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
вершник —
Верхівець, верхівник, їздець, ім. верховий, р. верхівець; КАВАЛЕРИСТ.
Словник синонімів Караванського
вершник —
-а, ч. 1》 Людина, що їде верхи на коні; верхівець. 2》 тільки мн., іст. Один із привілейованих станів у Стародавньому Римі та Стародавній Греції, з якого формувалася кіннота.
Великий тлумачний словник сучасної мови
вершник —
ВЕ́РШНИК, а, ч. 1. Людина, яка їде верхи на коні; верхівець. Інколи над берегом Пруту проскакував вершник і зникав за крутим поворотом річки (М. Коцюбинський); Натомлених за цілий день коня і вершника потягнуло на спочинок (Я.
Словник української мови у 20 томах
вершник —
I верхівець, верховий, верховик, верхоляк, вершнюк, жокей, їздець, кіннотник, конармієць, наїзник, об'їздник (той, хто об'їжджає молодого лошака) II див. воїн
Словник синонімів Вусика
вершник —
ВЕ́РШНИК (людина, що їде верхи на коні), ВЕРХІВЕ́ЦЬ, ЇЗДЕ́ЦЬ, НАЇ́ЗНИК, ВЕРХОВИ́Й, КІ́ННИЙ рідко, ВЕ́РХІВЕНЬ рідко, ВЕ́РШЕНЬ рідко, КОМО́ННИК заст., ВЕРХОВИ́К діал., ЇЗДУ́Н діал.; ДЖИГІ́Т (умілий і вправний їздець); КІННО́ТНИК, КАВАЛЕРИ́СТ, КІ́ННИК розм.
Словник синонімів української мови
вершник —
ВЕ́РШНИК, а, ч. 1. Людина, що їде верхи на коні; верхівець. Інколи над берегом Пруту проскакував вершник і зникав за крутим поворотом річки (Коцюб., І, 1955, 352); Натомлених за цілий день коня і вершника потягнуло на спочинок (Кач., II, 1958, 433).
Словник української мови в 11 томах
вершник —
Вершник, -ка м. Верховой, всадникъ. Стор. II. 57. Аф. 315. см. верхівень.
Словник української мови Грінченка