Орфоепічний словник української мови

мисливець

мисли́вець

[миесливеиц']

-иўц'а, ор. -иўцеим, м. (на) -иўцеив'і/-иўц'у, мн. -иўц'і, -иўц'іў

Орфоепічний словник української мови

Значення в інших словниках

  1. мисливець — мисли́вець іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
  2. мисливець — Ловець, звіролов, (прв. на морського звіра) звіробій, зст. ловчий, як ім. мисливий; П. гонитель, переслідувач.  Словник синонімів Караванського
  3. мисливець — -вця, ч. 1》 Той, хто займається, захоплюється мисливством. 2》 за ким – чим, перен. Той, хто переслідує кого-, що-небудь, шукає когось, щось. || спец. Швидкоплавне військове моторне судно, призначене для розшуку і знищення підводних човнів противника.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. мисливець — МИСЛИ́ВЕЦЬ, вця, ч. 1. Той, хто займається, захоплюється мисливством. – Я не згірший мисливець, знав, що качка птиця вередлива (Марко Вовчок); Коли мисливець підходить до лугу чи болота, багатого на дичину...  Словник української мови у 20 томах
  5. мисливець — МИСЛИ́ВЕЦЬ (той, хто займається, захоплюється мисливством), МИСЛИ́ВИЙ розм., ПОЛЮВА́Ч розм.; ЛОВЕ́ЦЬ, ПІЙМА́Ч розм. (перев. той, хто ловить звіра, птахів); ЗВІРОЛО́В (перев.  Словник синонімів української мови
  6. мисливець — Мисли́вець, -вця, -вцеві, -вче! і -вцю! -ли́вці, -вців  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. мисливець — МИСЛИ́ВЕЦЬ, вця, ч. 1. Той, хто займається, захоплюється мисливством. — Я не згірший мисливець, знав, що качка птиця вередлива (Вовчок, VI, 1956, 312); Коли мисливець підходить до лугу чи болота, багатого на дичину...  Словник української мови в 11 томах
  8. мисливець — Мисливець, -вця м. 1) Охотникъ. Він був мисливець; знай було на охоту їздить. Рудч. Ск. II. 202. 2) Любитель. Він мисливець люльки палити. Борз. у. 3) Умникъ, умница. Молодий, та ба: мисливець. Мкр. Н. 7. 4) Гордецъ, своенравный.  Словник української мови Грінченка