мисливець

МИСЛИ́ВЕЦЬ, вця, ч.

1. Той, хто займається, захоплюється мисливством.

– Я не згірший мисливець, знав, що качка птиця вередлива (Марко Вовчок);

Коли мисливець підходить до лугу чи болота, багатого на дичину, його охоплює радісне передчуття щасливого полювання (М. Рильський);

– Я на своєму житті перший раз здибаю жінку-мисливця (Олесь Досвітній);

* У порівн. Була у нього [Левана] й своя пристрасть. З усіх підводних мисливців, яких я будь-коли знав, йому не було рівних (із журн.).

2. за ким – чим, перен. Той, хто переслідує кого-, що-небудь, шукає когось, щось.

З пустотливого шибеника Володимир обернувся в серйозного мисливця за німецькими автомашинами (Д. Бедзик);

Над вулицею десь біля бульварів, лякаючи поодиноких мисливців за любов'ю, проходить пісня (Ю. Яновський);

// спец. Швидкоплавне військове моторне судно, призначене для розшуку і знищення підводних човнів противника.

Човен плавно занурюється все глибше й глибше. Нас переслідує ланка великих мисливців (В. Логвиненко).

3. розм., рідко. Розумний, метикуватий, хитрий чоловік.

Молодий, та ба: мисливець (Сл. Б. Грінченка).

Значення в інших словниках

1. мисливець — мисли́вець іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. мисливець — Ловець, звіролов, (прв. на морського звіра) звіробій, зст. ловчий, як ім. мисливий; П. гонитель, переслідувач.  Словник синонімів Караванського
3. мисливець — [миесливеиц'] -иўц'а, ор. -иўцеим, м. (на) -иўцеив'і/-иўц'у, мн. -иўц'і, -иўц'іў  Орфоепічний словник української мови
4. мисливець — -вця, ч. 1》 Той, хто займається, захоплюється мисливством. 2》 за ким – чим, перен. Той, хто переслідує кого-, що-небудь, шукає когось, щось. || спец. Швидкоплавне військове моторне судно, призначене для розшуку і знищення підводних човнів противника.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. мисливець — МИСЛИ́ВЕЦЬ (той, хто займається, захоплюється мисливством), МИСЛИ́ВИЙ розм., ПОЛЮВА́Ч розм.; ЛОВЕ́ЦЬ, ПІЙМА́Ч розм. (перев. той, хто ловить звіра, птахів); ЗВІРОЛО́В (перев.  Словник синонімів української мови
6. мисливець — Мисли́вець, -вця, -вцеві, -вче! і -вцю! -ли́вці, -вців  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. мисливець — МИСЛИ́ВЕЦЬ, вця, ч. 1. Той, хто займається, захоплюється мисливством. — Я не згірший мисливець, знав, що качка птиця вередлива (Вовчок, VI, 1956, 312); Коли мисливець підходить до лугу чи болота, багатого на дичину...  Словник української мови в 11 томах
8. мисливець — Мисливець, -вця м. 1) Охотникъ. Він був мисливець; знай було на охоту їздить. Рудч. Ск. II. 202. 2) Любитель. Він мисливець люльки палити. Борз. у. 3) Умникъ, умница. Молодий, та ба: мисливець. Мкр. Н. 7. 4) Гордецъ, своенравный.  Словник української мови Грінченка