Головач

Голова́ч

іменник чоловічого роду

населений пункт в Україні

∗∗∗

голова́ч 1

іменник чоловічого роду, істота

головань; керівна особа — діал.

голова́ч 2

іменник чоловічого роду, істота

жук; риба

Значення в інших словниках

1. головач — («їздив на візити по головачах»): голова, начальник якої-небудь установи [III]  Словник з творів Івана Франка
2. головач — -а, ч. 1》 розм. Те саме, що головань. 2》 діал. У західних областях України в минулому – керівна особа. 3》 Жук родини пластин-чатовусих з великою головою і дуже розвиненими ротовими частинами; шкідник бобових і злакових рослин; кравчик.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. головач — ГОЛОВА́Ч, а́, ч. 1. розм. Те саме, що голова́нь. Якийсь москаль сидить: головач, розкошланий, невмиваний (Марко Вовчок); Спостерігачам моторошно від того видива ставало; кожен подумав, що ось-ось добереться цей головач [павук] до своєї жертви...  Словник української мови у 20 томах
4. головач — ГОЛОВА́НЬ розм. (людина або тварина з дуже великою головою), ГОЛОВА́Ч розм., ГОЛОВКО́ розм., ГОЛОВА́ТИЙ розм., ГОЛОВА́СТИЙ розм. В камеру заглянув одноокий головань (Ю.  Словник синонімів української мови
5. головач — ГОЛОВА́Ч, а́, ч. 1. розм. Те саме, що голова́нь. Якийсь москаль сидить: головач, розкошланий, невмиваний (Вовчок, І, 1955, 276). 2. діал. У західних областях України в минулому — керівна особа.  Словник української мови в 11 томах
6. головач — Головач, -ча м. 1) = головань 1. МВ. ІІ. 13. 2) Рыба: Salmo hucho (самецъ). Шух. І. 24. 3) Рыба: cottus, бычекъ, головачъ. Вх. Лем. 404. Вх. Пч. II. 19. 4) Головастикъ. Вх. Пч. II. 17. 5) Верхъ шляпы клебанки. Вх. Зн. 25. 6) см. обіручний столець. Вх. Лем. 441.  Словник української мови Грінченка