головач
ГОЛОВА́Ч, а́, ч.
1. розм. Те саме, що голова́нь.
Якийсь москаль сидить: головач, розкошланий, невмиваний (Марко Вовчок);
Спостерігачам моторошно від того видива ставало; кожен подумав, що ось-ось добереться цей головач [павук] до своєї жертви, простягне палицю і бризне з неї струмінь отрути (Валерій Шевчук).
2. зах. Керівна особа.
Князь бавився, їздив на візити по міських головачах та околишніх панах (І. Франко);
– Ха-ха, ото наш піп і головачі завертяться з жандармами (П. Козланюк).
3. Жук-шкідник родини пластинчастовусих із великою головою й дуже розвиненими ротовими частинами; кравчик.
Жучки головачі живуть парами – самець і самка (з наук.-попул. літ.);
Головач пошкоджує всі плодові, ягідні та інші сільськогосподарські рослини, а на виноградній лозі обгризає бруньки, зрізує молоді пагони й листки (з наук.-попул. літ.).
4. Риба родини бичкових червонуватого або сірувато-бурого забарвлення.
Головач відрізняється від інших риб цього роду непокритим лускою черевом (з наук.-попул. літ.);
Нереститься головач на кам'янистих ґрунтах біля берегів у травні або на початку червня (з наук.-попул. літ.).
5. Народна назва самця дунайського лосося.
У річках Чорний і Білий Черемош, високогірних потоках Верховинського району водяться такі цінні види риб, як форель струмкова (струги) та зникаючий лосось дунайський (головач) (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)