вірник

ві́рник 1

іменник чоловічого роду, істота

довірена особа

рідко

ві́рник 2

іменник чоловічого роду, істота

вірний певної релігійної конфесії

Значення в інших словниках

1. вірник — Ві́рник: — довірена людина [IV,X] — довірена особа [1;14;V]  Словник з творів Івана Франка
2. вірник — див. вірний  Словник церковно-обрядової термінології
3. вірник — -а, ч., заст. Довірена особа.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. вірник — ВІ́РНИК, а, ч. 1. Довірена особа когось. Катруся змовилася з вірником багатого буковинського купця (Н. Кобринська); Гетьман мовчав. Всі його вірники не спускали з нього очей. Як же він за останні місяці подався! (Б. Лепкий); Двері ..  Словник української мови у 20 томах
5. вірник — див. апостол  Словник синонімів Вусика
6. вірник — ПОВІ́РЕНИЙ ім. (особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені), ПОВІ́РНИК, ВІ́РНИК, ПРОКУРА́ТОР заст.  Словник синонімів української мови
7. вірник — ВІ́РНИК, а, ч., заст. Довірена особа. Катруся змовилася з вірником багатого буковинського купця (Кобр., Вибр., 1954, 114); Він угледів на облізлому хамлуватому коні панського вірника (Стельмах, Хліб.., 1959, 262).  Словник української мови в 11 томах
8. вірник — Вірник, -ка м. Довѣренное лицо, повѣренный. «Рѣдкій помѣщикъ не имѣетъ вірника изъ жидовъ». О. 1862. IX. 43.  Словник української мови Грінченка