вірник
ВІ́РНИК, а, ч., заст. Довірена особа.
Катруся змовилася з вірником багатого буковинського купця (Кобр., Вибр., 1954, 114);
Він угледів на облізлому хамлуватому коні панського вірника (Стельмах, Хліб.., 1959, 262).
Словник української мови (СУМ-11)