вірниця
ВІ́РНИЦЯ, і, ж., заст. Жін. до вірник.
[Форкіада:] Тільки я їм слугувала; Мала побіч я стояти, та, як вірниці годиться, За чимсь іншим я дивилась (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 376);
Сліпий, він [поет С. Чиковані] диктував свої поезії дружині, найвідданішій вірниці його життя (Літ. Укр., 25.IV 1967, 4).
Словник української мови (СУМ-11)