вірниця
ВІ́РНИЦЯ, і, ж.
Жін. до ві́рник.
Це вечірнє гостювання в дівчини, розмова з нею .. стали йому за єдину розвагу в невеселому його становищі, а сама дівчина – за єдину вірницю його одноманітних, але щирих нарікань (В. Підмогильний);
[Форкіада:] Тільки я їм слугувала; Мала побіч я стояти, та, як вірниці годиться, За чимсь іншим я дивилась (М. Лукаш, пер. з тв. Й.-В. Гете);
Сліпий поет С. Чиковані диктував свої поезії дружині, найвідданішій вірниці його життя (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)