молодчик —
-а, ч. 1》 Зменш.-пестл. до молодець 1). 2》 розм. Людина, моральний склад якої заслуговує на осуд. || перев. мн. Чий-небудь поплічник, виконавець чиєїсь волі.
Великий тлумачний словник сучасної мови
молодчик —
МОЛО́ДЧИК, а, ч. 1. Зменш.-пестл. до молоде́ць 1. – Молодчика б сюди молодого... (Панас Мирний); – Я б вас просив, моя панно, щоб ви мене розуму навчили. – А нащо тобі, мій молодчику, розум? (Леся Українка); * Образно.
Словник української мови у 20 томах
молодчик —
МОЛО́ДЧИК, а, ч. 1. Зменш.-пестл. до молоде́ць 1. — Молодчика б сюди молодого… (Мирний, III, 1954, 300); — Я б вас просив, моя панно, щоб ви мене розуму навчили. — А нащо тобі, мій молодчику, розум? (Л. Укр., III, 1952, 482); *Образно.
Словник української мови в 11 томах
молодчик —
Моло́дчик, -ка м. ум. отъ молодець. Ой добрий молодчик по уличках сам блукає, ой він собі радість-дівку викликає. Чуб. V. 131.
Словник української мови Грінченка