опонник

опо́нник

іменник чоловічого роду, істота

іст.

Значення в інших словниках

1. опонник — ОПО́ННИК, а, ч., іст. Ремісник, який виготовляв опону. В літопису є повідомлення, що в 1216 р. в Липецькій битві серед інших вбитих був новгородець – “опонник” (з наук. літ.).  Словник української мови у 20 томах
2. опонник — ОПО́ННИК, а, ч., іст. Ремісник, який виготовляв опону (у 4 знач.). В літопису є повідомлення, що в 1216 р. в Липецькій битві серед інших вбитих був новгородець — "опонник" (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 429).  Словник української мови в 11 томах