опонник

ОПО́ННИК, а, ч., іст. Ремісник, який виготовляв опону (у 4 знач.).

В літопису є повідомлення, що в 1216 р. в Липецькій битві серед інших вбитих був новгородець — "опонник" (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 429).

Значення в інших словниках

1. опонник — опо́нник іменник чоловічого роду, істота іст.  Орфографічний словник української мови
2. опонник — ОПО́ННИК, а, ч., іст. Ремісник, який виготовляв опону. В літопису є повідомлення, що в 1216 р. в Липецькій битві серед інших вбитих був новгородець – “опонник” (з наук. літ.).  Словник української мови у 20 томах