упорядник

упоря́дник

іменник чоловічого роду, істота

Значення в інших словниках

1. упорядник — див. АВТОР; (концерту) організатор, (збірки) редактор.  Словник синонімів Караванського
2. упорядник — [ўпор'адниек] = впорядник -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў  Орфоепічний словник української мови
3. упорядник — (словника) укладач, (справи) справник  Словник чужослів Павло Штепа
4. упорядник — УПОРЯ́ДНИК (ВПОРЯ́ДНИК), а, ч. 1. Той, хто організовує, влаштовує що-небудь. Впорядники вистави можуть їх [інсценівки] скорочувати, збільшувати, заміняти іншими (С.  Словник української мови у 20 томах
5. упорядник — (впорядник), -а, ч. 1》 Той, хто організовує, влаштовує що-небудь. 2》 Той, хто створює що-небудь (збірник, словник і т. ін.), систематизуючи, складаючи, підбираючи в певному порядку якийсь матеріал; укладач.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. упорядник — Упоря́дник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. упорядник — УПОРЯ́ДНИК (ВПОРЯ́ДНИК), а, ч. 1. Той, хто організовує, влаштовує що-небудь. Впорядники вистави можуть їх [інсценівки] скорочувати, збільшувати, заміняти іншими (Вас., III, 1960, 274). 2. Той, хто створює що-небудь (збірник, словник і т. ін.  Словник української мови в 11 томах