упорядник

УПОРЯ́ДНИК (ВПОРЯ́ДНИК), а, ч.

1. Той, хто організовує, влаштовує що-небудь.

Впорядники вистави можуть їх [інсценівки] скорочувати, збільшувати, заміняти іншими (Вас., III, 1960, 274).

2. Той, хто створює що-небудь (збірник, словник і т. ін.), систематизуючи, складаючи, підбираючи в певному порядку якийсь матеріал.

Рукописні збірники пісень XVII-XVIII століть зробили велику послугу нашій фольклористиці. Це, по суті, найперші фольклорні записи, а їх упорядники — перші записувачі (Нар. тв. та етн., 2, 1961, 63);

При аналізі словників дожовтневого часу слід пам’ятати, що словники укладають живі люди, отже, на їх роботі позначаються не тільки суб’єктивні смаки та уподобання, а й класові, групові інтереси та симпатії — і виниклий на грунті цих інтересів та симпатій світогляд упорядників (Рильський, IX, 1962, 125).

Значення в інших словниках

1. упорядник — упоря́дник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. упорядник — див. АВТОР; (концерту) організатор, (збірки) редактор.  Словник синонімів Караванського
3. упорядник — [ўпор'адниек] = впорядник -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў  Орфоепічний словник української мови
4. упорядник — (словника) укладач, (справи) справник  Словник чужослів Павло Штепа
5. упорядник — УПОРЯ́ДНИК (ВПОРЯ́ДНИК), а, ч. 1. Той, хто організовує, влаштовує що-небудь. Впорядники вистави можуть їх [інсценівки] скорочувати, збільшувати, заміняти іншими (С.  Словник української мови у 20 томах
6. упорядник — (впорядник), -а, ч. 1》 Той, хто організовує, влаштовує що-небудь. 2》 Той, хто створює що-небудь (збірник, словник і т. ін.), систематизуючи, складаючи, підбираючи в певному порядку якийсь матеріал; укладач.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. упорядник — Упоря́дник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)