див. АВТОР; (концерту) організатор, (збірки) редактор.
Практичний словник синонімів української мови
Значення в інших словниках
упорядник —
упоря́дник іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
упорядник —
[ўпор'адниек] = впорядник -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў
Орфоепічний словник української мови
упорядник —
(словника) укладач, (справи) справник
Словник чужослів Павло Штепа
упорядник —
УПОРЯ́ДНИК (ВПОРЯ́ДНИК), а, ч. 1. Той, хто організовує, влаштовує що-небудь. Впорядники вистави можуть їх [інсценівки] скорочувати, збільшувати, заміняти іншими (С.
Словник української мови у 20 томах
упорядник —
(впорядник), -а, ч. 1》 Той, хто організовує, влаштовує що-небудь. 2》 Той, хто створює що-небудь (збірник, словник і т. ін.), систематизуючи, складаючи, підбираючи в певному порядку якийсь матеріал; укладач.
Великий тлумачний словник сучасної мови
упорядник —
УПОРЯ́ДНИК (ВПОРЯ́ДНИК), а, ч. 1. Той, хто організовує, влаштовує що-небудь. Впорядники вистави можуть їх [інсценівки] скорочувати, збільшувати, заміняти іншими (Вас., III, 1960, 274). 2. Той, хто створює що-небудь (збірник, словник і т. ін.
Словник української мови в 11 томах