упорядник
УПОРЯ́ДНИК (ВПОРЯ́ДНИК), а, ч.
1. Той, хто організовує, влаштовує що-небудь.
Впорядники вистави можуть їх [інсценівки] скорочувати, збільшувати, заміняти іншими (С. Васильченко);
Аби втаїти від зовнішнього світу, аби закамуфлювати весь невиданий кошмар, його впорядники удавалися до всіх способів містифікації, не гребуючи дуже чорними (з наук.-попул. літ.).
2. Той, хто створює що-небудь (збірник, словник і т. ін.), систематизуючи, складаючи, підбираючи в певному порядку якийсь матеріал.
Рукописні збірники пісень XVII –XVIII століть зробили велику послугу нашій фольклористиці. Це, по суті, найперші фольклорні записи, а їх упорядники – перші записувачі (з наук. літ.);
Порядок у них [шухлядах] був досконалий! Розташування зошитів і тек, що там лежали, від настроїв свого упорядника було зовсім незалежне (В. Підмогильний);
При аналізі словників дожовтневого часу слід пам'ятати, що словники укладають живі люди, отже, на їх роботі позначаються не тільки суб'єктивні смаки та уподобання, а й класові, групові інтереси та симпатії – і виниклий на ґрунті цих інтересів та симпатій світогляд упорядників (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)