бігунець —
бігуне́ць 1 іменник чоловічого роду, істота про людину, дитину тощо бігуне́ць 2 іменник чоловічого роду деталь машини частіше вживається у множині
Орфографічний словник української мови
бігунець —
I -нця, ч. 1》 Зменш. до бігун I 1). 2》 розм.Дитина того віку, коли вона починає самостійно ходити, бігати. II -нця, ч. Зменш. до бігун III.
Великий тлумачний словник сучасної мови
бігунець —
БІГУНЕ́ЦЬ¹, нця́, ч. 1. Зменш. до бігу́н¹ 1. Бігунці біжать, ревунці ревуть, сухе дерево везуть (загадка). 2. розм. Дитина, яка починає самостійно ходити, бігати. Маленькі бігунці. БІГУНЕ́ЦЬ², нця́...
Словник української мови у 20 томах
бігунець —
БІГУНЕ́ЦЬ¹, нця́, ч. 1. Зменш. до бігу́н¹ 1. 2. розм. Дитина того віку, коли вона починає самостійно ходити, бігати. БІГУНЕ́ЦЬ², нця́, ч. Зменш. до бігу́н³.
Словник української мови в 11 томах
бігунець —
Орнаментальний цегляний фриз у вигляді трикутних заглиблень, які своїми вершинами звернуті поперемінно догори і донизу. Переважно використовувався у московському зодчестві XVI–XVII ст.
Архітектура і монументальне мистецтво
бігунець —
Бігунець, -нця м. 1) ум. отъ бігун. 2) Дитя, уже начинающее бѣгать. Ростуть вони не по дням і не по часам, а ростуть по минутам: уже такі бігунці гарні. Рудч. Ск. І. 116. 3) Родъ вышивки. Славяносерб. у. ум. бігунчик.
Словник української мови Грінченка