димка —
ДИ́МКА, и, ж. 1. рідко. Те саме, що серпа́нок. Обличчя зорі ясночоле засяє у очі мої, крізь вікна кружлятиме поле і в димці блакитній гаї (Сос., II, 1958, 192). 2. заст. Товста бавовняна тканина, перев. смугаста.
Словник української мови в 11 томах
димка —
Димка, -ки ж. 1) ум. отъ дима. 2) Выбойчатая полосатая юбка. Н. Вол. у. Чуб. VII. 429. Гол. Од. 49. 3) = димна. Вх. Лем. 410.
Словник української мови Грінченка