урядник —
В розумінні: службовець [II] — службовець [VI] — урядовець, службовець [I,X,XII] — урядовець, чиновник [V]
Словник з творів Івана Франка
урядник —
уря́дник іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
урядник —
Урядни́к. 1. Державний службовець, посадова особа. Спочатку їхала шкадрона кавалєриї, за ними двірский фурієр на кони, служба, камердінери і урядники покійного Архікнязя, депутациї офіцирів, ад’ютанти і иньші (Б.
Українська літературна мова на Буковині
урядник —
[ур’адниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў
Орфоепічний словник української мови
урядник —
УРЯ́ДНИК (ВРЯ́ДНИК), а, ч. 1. У дореволюційній Росії – нижній чин повітової поліції. Селяни довезли їх до міста й здали поліцейським урядникам (І.
Словник української мови у 20 томах
урядник —
(врядник), -а, ч. 1》 У дореволюційній Росії – нижній чин повітової поліції. 2》 Те саме, що урядовець.
Великий тлумачний словник сучасної мови
урядник —
ЧИНО́ВНИК (державний службовець), УРЯДО́ВЕЦЬ, УРЯ́ДНИК заст., ЧИНОДРА́Л зневажл., ЧИНУ́ША зневажл.; ОФІЦІА́Л заст. (високопоставлений). Всі вельможі і великі чиновники були в парадних гаптованих золотом одежах (Ю.
Словник синонімів української мови
урядник —
УРЯ́ДНИК (ВРЯ́ДНИК), а, ч. 1. У дореволюційній Росії — нижній чин повітової поліції. — От нехай лиш побачу, що він тут ману пускає та книжки людям читає, — зараз руки назад та й до врядника (Коцюб.
Словник української мови в 11 томах
урядник —
Урядник, -ка м. Чиновникъ, должностное лицо. Шейк. Чуб. II. 71, 72.
Словник української мови Грінченка