багнет
БАГНЕ́Т, а, ч.
1. Колюча зброя, яку звичайно насаджують на кінець дула рушниці; штик.
Жандарм, що досі зі своїм карабіном і настромленим багнетом ішов за мною крок у крок, підійшов так, що порівнявся зо мною (Фр., III, 1950, 233);
І дивиться пильно гвардієць вперед, Пригвинчуючи на рушницю багнет (Бажан, І, 1946, 139);
Потім кинулися [матроси] на ворожу піхоту з багнетами (Кучер, Чорноморці, 1956, 130).
Іти́ на багне́ти — іти в атаку з багнетами.
Добрий муляре, щастя ключі ти здобув, ідучи на багнети (Сос., Вірші, 1954, 16).
2. перен. Один боєць-піхотинець (при вказуванні на кількість бійців).
У батальйонах полку лишилося по 15 — 20 активних багнетів (Гончар, І, 1954, 101).
Словник української мови (СУМ-11)