балагула
БАЛАГУ́ЛА, и, ж., заст.
1. Критий дорожній віз.
Балагула ледве примітко підіймалась на пригарки, то знов спускалась у неглибокі долини (Н.-Лев., І, 1956, 408).
2. Візник на такому возі.
Не пішов я до кузні, тільки заплатив балагулі й привіз доктора з міста (Козл., Сонце.., 1957, 56).
Словник української мови (СУМ-11)