балагула
БАЛАГУ́ЛА, и, заст.
1. ж. Критий дорожній віз.
Балагула ледве примітно підіймалась на пригорки, то знов спускалась у неглибокі долини (І. Нечуй-Левицький);
Часом колеса вскакували в баюрину, тоді нас підкидало, й ми підлітали аж до верху балагули (Валерій Шевчук).
2. ч. Візник на такому возі.
Не пішов я до кузні, тільки заплатив балагулі й привіз доктора з міста (П. Козланюк);
Волошин сторгував забрьоханого балагулу, й драбчасті, благенькі конячки затьопали в талому снігу обшарпаними волочиськими вулицями (Б. Антоненко-Давидович);
Якось надвечір до хати Олійника під'їхав найнятий смілянський балагула (Ю. Хорунжий).
Словник української мови (СУМ-20)