балагур
БАЛАГУ́Р, а, ч., розм., рідко. Той, хто любить балагурити; балакун.
Один з Троянської ватаги.. Сміленький був і балагур (Котл., І, 1952, 87);
Сам урядник, видно, штукар великий та балагур. Анекдотів знає тьму (Вас., IV, 1960, 23).
Словник української мови (СУМ-11)