баламута
БАЛАМУ́ТА, и, ч., рідко. Те саме, що баламу́т 1, 2.
— У волості скажи кому слід, щоб цього баламуту [Ярему] мотузками скрутили, бо він дорогою дряпоне в ліс (Кочура, Зол. грамота, 1960, 55);
І знову він заговорив тоном провінціального баламути: — Віднині я житиму надією, що ми з вами ще побачимось… (Шовк., Інженери, 1956, 260).
Словник української мови (СУМ-11)