баламута
БАЛАМУ́ТА, и, ч., розм., рідко.
Те саме, що баламу́т 1, 2.
– У волості скажи кому слід, щоб цього баламуту [Ярему] мотузками скрутили, бо він дорогою дряпоне в ліс (П. Кочура);
І знову він заговорив тоном провінціального баламути: – Віднині я житиму надією, що ми з вами ще побачимось (Ю. Шовкопляс).
Словник української мови (СУМ-20)