баламутити
БАЛАМУ́ТИТИ, у́чу, у́тиш, недок., розм.
1. що, рідко. Робити неспокійним, каламутити (воду, олію і т. ін.).
2. кого і без дод. Хвилювати кого-небудь, сіяти неспокій серед когось.
Театр понад два тижні баламутив публіку, обіцяючи виставу п'єси “Украдене щастя” (І. Франко);
Він [Юзько] останнім роком зчаста баламутив маму й не все бував там, як казав дома (О. Кобилянська);
// Підбурювати на якісь учинки; бунтувати.
“Бунтар, кричить [пан], гайдамака! Він мені людей баламутить” (М. Коцюбинський);
[Якимаха:] Баламутить [Шевченко] Моїх селян! Кричить на все село, Що я не маю права віддавати У рекрути Івана Смоляка (І. Кочерга);
[1-й солдат:] Тут він один цілий полк баламутить (О. Корнійчук);
// без дод. Поводитися задерикувато, робити таке, що виходить за межі норм поведінки.
[Орися:] Таточку! Що се за комедія? Що він тут баламутить? (І. Франко);
– Ти що ж це баламутити задумав, не слухатися старших? (А. Шиян).
3. кого, що. Залицятися, настирливо домагаючись взаємності в коханні.
Баламуте всього світа [світу], баламутиш мої літа: як приїдеш, мене любиш; як поїдеш, то й забудеш (Сл. Гр.);
– Ти навіщо мого чоловіка баламутиш? – запитала Віра (А. Шиян).
◇ (1) Баламу́тити го́лову (го́лови) кому, несхв.:
а) зваблювати, спокушати кого-небудь.
– Ось забирайся, парубче, звідси та не баламуть голови заміжнім жінкам, – виказала [Федора] сердито... (В. Дарда);
б) підбурювати кого-небудь на здійснення чогось (перев. негативного); бунтувати.
– Окаянна сірома нишпорить усюди по Вкраїні да баламутить голови поспільству. Хіба не чув ти поголоски про чорну раду? (П. Куліш);
(2) Баламу́тити сві́том – порушувати узвичаєний спосіб життя; тривожити, бентежити.
А молоді робили своє: баламутили світом, шукали нових доріг, бунтували проти старосвітських забобонів (В. Речмедін);
– Не баламутьте, мамо, світом. Доконче вам треба розтривожити всіх... (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)