банно
БА́ННО, безос. присудк. сл., діал. Шкода, жаль, сумно.
Банно, милий, мій миленький, банно, А вже ж моє біле личко ціловане давно (Чуб., V, 1874, 280);
То так йому банно було за своєю ненею, що сама лишається (Черемш., Тв., 1960, 118);
— Мені здається. Що тужно і банно йому за кимсь (Галан, Гори.., 1956, 88).
Словник української мови (СУМ-11)