бантик
БА́НТИК, а, ч. Зменш. до бант.
Балабушиха причепурила свою дочку, попришпилювала бантики (Н.-Лев., III, 1956, 230);
В білій шовковій блузці з.. оксамитовим бантиком на грудях, вона була строга (Кучер, Чорноморці, 1956, 319).
◊ Гу́би (гу́бки) ба́нтиком — про форму рота з дещо піднятою і вигнутою верхньою губою.
"Хіба я була погана?" — не втрималася Карпиха, складаючи, губи бантиком (Ю. Янов., Мир, 1956, 236).
Словник української мови (СУМ-11)