безвихідний
БЕЗВИ́ХІДНИЙ, а, е.
1. Такий, з якого немає виходу, не можна вийти.
Ніщо для нас тюрма. Ми інші тюрми знаєм. Тверді, безвихідні (Фр., XIII, 1954, 91);
Густе, глибоке, безвихідне чорне болото вкривало зелену колись землю (Мак., Вибр., 1956, 587);
// Постійний (про перебування де-небудь).
2. перен. В якому немає порятунку, виходу; дуже тяжкий; безнадійний, безпорадний.
Положення те було справді страшне, бачилось навіть — безвихідне (Фр., VI, 1951, 71);
У Варі майнула гірка думка, що Жорж користається з її безвихідного становища (Донч., V, 1957, 380);
// Глибокий, нерозважний (про почуття та ін.).
Безвихідний трагізм — головний настрій, що панує в циклі віршів "Скорбщі мати". Поет [П. Тичина] присвятив його пам’яті своєї матері (Поезія.., 1956, 49).
Словник української мови (СУМ-11)