бездумний
БЕЗДУ́МНИЙ, а, е. Позбавлений будь-яких думок, міркувань.
— Ні, ще одного спробую, — сказав по довгій хвилі бездумного остовпіння Невеличкий (Фр., VIII, 1952, 226);
Катя мовчала і дивилась перед собою бездумним поглядом (Гур., Наша молодість, 1949, 292);
// Безтурботний, легковажний.
— Слухай, Криничний, — перебив його бездумне базікання Доронін. — Я прийшов не в гості (Руд., Вітер.., 1958, 176).
Словник української мови (СУМ-11)