безкрайній
БЕЗКРА́ЙНІЙ, я, є. Те саме, що безкра́їй.
Безкрайні і дикі степи України (Щог., Поезії, 1958, 268);
Ясно сонце світить, небо безкрайнє та синє (Вас., II, 1959, 354);
[Ольга:] Ми летимо в безкрайній Сибір, щоб повернути могутні ріки і одружити їх навіки з Волгою (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 25);
В його [лісовому] безкрайньому шумі степовикам вчувався то шум ковили, то шум рідних… узбереж (Гончар, Таврія.., 1957, 434).
Словник української мови (СУМ-11)