безлично

БЕЗЛИ́ЧНО, діал. Присл. до безли́чний.

[Пан (сердиться):] Та як можна безлично брехати? (Март., Тв., 1954, 90).

Значення в інших словниках

1. безлично — безли́чно прислівник безсоромно незмінювана словникова одиниця діал.  Орфографічний словник української мови
2. безлично — БЕЗЛИ́ЧНО, діал. Присл. до безли́чний. [Пан (сердиться):] Та як можна безлично брехати? (Л. Мартович).  Словник української мови у 20 томах
3. безлично — безли́чно безсоромно, нахабно (ср, ст): Він викликував учнів і казав говорити те, що було задане. В часі того говорення сам дальше ходив по клясі перед першою лавкою, тягав за собою плахти паперів, на учнів не звертав уваги, а тим часом...  Лексикон львівський: поважно і на жарт