безнастанно
БЕЗНАСТА́ННО. Присл. до безнаста́нний.
Безнастанно підганяв [багач] своїх дітей і наймитів (Стеф., І, 1949, 124);
Ми будемо безнастанно удосконалювати свою бойову майстерність (Вишня, І, 1956, 310);
Паровоз, безнастанно збільшуючи рух, помчав до помосту (Десняк, II, 1955, 320).
Словник української мови (СУМ-11)