безневинний
БЕЗНЕВИ́ННИЙ, а, е. За яким немає ніякої вини; безвинний, невинний.
Над моєю хатою чорна хмара встала; На мене молоду, безневинную, неслава (Чуб., V, 1874, 279);
— Грицьку! братику! Ти бачиш? кров безневинна ллється… (Мирний, II, 1954, 199);
Нехай краще кілька душ загине — винуватих, але зате весь безневинний народ врятується од погибелі (Головко, II, 1957, 303);
// Який нікому не робить шкоди, зла.
— Устрель сю пташку, Тимоше!.. — А нащо я маю безневинну щебетушечку стріляти? (Вовчок, І, 1955, 55).
Словник української мови (СУМ-11)