безробіття
БЕЗРОБІ́ТТЯ, я, с.
1. Стан, коли не всі можуть одержати роботу, мати постійний заробіток.
Застій у промисловості [Росії] створював безробіття, яке тяжко позначалось на становищі робітничого класу (Іст. УРСР, І, 1953, 639);
// Наявність безробітних.
В усіх іноземних державах ми бачимо промислові кризи і величезне безробіття (Ленін, 33, 1951, 91).
2. Брак роботи.
Злидні, голод, безробіття та малоземелля загнали тисячі українських селян в Канаду, США, країни Латинської Америки (Дмит., Там, де сяє.., 1957, 132).
3. Незайнятість роботою, якоюсь справою і т. ін.; безділля.
— А з нудьги, з гульні та од безробіття можна й бог зна чого надумать і накоїти (Н.-Лев., IV, 1956, 253);
Комусь три місяці безробіття (нібито спочинку!) і цензурні капризи вилізуть боком, бо муситиме потім подвійно гарувати… (Л. Укр., V, 1956, 351).
Словник української мови (СУМ-11)