безсоромний
БЕЗСОРО́МНИЙ, а, е. Який не почуває сорому, не соромиться; безстидний.
"І яка ся безсоромна Мар’я: плеще таке, що й на голову не злізе!" — думається їй (Мирний, III, 1954, 155);
Погані брошури сього Сікорського, цур їм! Безсоромний він чоловік (Л. Укр., V, 1956, 123);
Карпо, нагнувшись до Віриного вуха, щось їй шепотів, а вона, безсоромна, тільки шарілася ще дужче та дурнувата всміхалася! (Шиян, Баланда, 1957, 45);
// Який виражає безсоромність; непристойний.
Чарівні були обличчя [дам]. Тільки трошки безсоромні (Л. Укр., IV, 1954, 171);
Зосина мати.. Юрія кляла і святими, і всіма чортами, що він своїми безсоромними циганськими очима причарував її доньку (Стельмах, І, 1962, 649);
// Нічим не стримуваний; безсовісний, зухвалий.
— Брехня! — надсаджувався Балика, силкуючись перекричати гамір. — Безсоромна брехня! (Тулуб, Людолови, І, 1957, 32);
— Я принаймні добився одного: частина людей побачила, що чудо — це безсоромний грабіж, грабують там прочан і наші дукачі, і зайди-святі (Стельмах, II, 1962, 321).
Словник української мови (СУМ-11)