безсоромний
БЕЗСОРО́МНИЙ, а, е.
Який не почуває сорому, не соромиться; безстидний.
“І яка ся безсоромна Мар'я: плеще таке, що й на голову не злізе!” – думається їй (Панас Мирний);
Погані брошури сього Сікорського, цур їм! Безсоромний він чоловік (Леся Українка);
Карпо, нагнувшись до Віриного вуха, щось їй шепотів, а вона, безсоромна, тільки шарілася ще дужче та дурнувато всміхалася! (А. Шиян);
// Який виражає безсоромність; непристойний.
Тепер же відкиньте і ви [віруючі] все оте: гнів, лютість, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших уст (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Чарівні були обличчя [дам]. Тільки трошки безсоромні (Леся Українка);
Зосина мати .. Юрія кляла і святими, і всіма чортами, що він своїми безсоромними циганськими очима причарував її доньку (М. Стельмах);
Розповідано якийсь сороміцький анекдот, сіль якого була .. в безсоромних стидких словах, дотепність яких містилася в їх цинічності (В. Винниченко);
// Нічим не стримуваний; безсовісний, зухвалий.
– Брехня! – надсаджувався Балика, силкуючись перекричати гамір. – Безсоромна брехня! (З. Тулуб);
Тільки коло .. бублейниць та циган і почуєш несамовиті крики, безсоромну брехню (В. Винниченко);
– Я принаймні добився одного: частина людей побачила, що чудо – це безсоромний грабіж, грабують там прочан і наші дукачі, і зайди-святі (М. Стельмах);
Безсоромний самопіар.
Словник української мови (СУМ-20)