безуміти
БЕЗУ́МІТИ, ію, ієш, рідко. Ставати безумним; шаленіти.
Нещасний хлопець безумів зо страху (Фр., VIII, 1952. 345);
*Образно. Ніколи так душа ще не мужала! Ніколи так ще дух не безумів! (Тич., І, 1946, 119).
Словник української мови (СУМ-11)