безупинний
БЕЗУПИ́ННИЙ, а, е. Який не спиняється, не робить зупинок у русі, в дії; безперервний.
З цим безконечним рухом, з цим безупинним спаданням дрібних крапель пливуть і згадки (Коцюб., II, 1955, 32);
В усі кінці країни ідуть по рейках поїзди, невтомні, безупинні (Забіла, Одна сім’я, 1950, 21);
// Який не припиняється; постійний.
В спокої цім — тривога безупинна Своїм кривавим тріпала крилом, У протиріччях билась мисль єдина (Рильський, Сад.., 1955, 28);
Зосереджений погляд свідчив про безупинну, напружену роботу мислі (Жур., Вечір.., 1958, 224).
Словник української мови (СУМ-11)