безутішний
БЕЗУТІ́ШНИЙ, а, е. Який не знаходить розради.
Зраджена й кинута я, безутішная. Жертва чужого гріха (Пісні та романси.., II, 1956, 249);
Гліб не міг дивитися на матір, прибиту безутішним горем (Шиян, Гроза.., 1956, 176).
Словник української мови (СУМ-11)